Натуральный бодибилдинг by Steel Engel.

26 мая 2012 г. в Румынии состоялся ІІІ Чемпионат Европы-2012 по бодибилдингу и фитнесу WBPF.
Атлет из Черкасс Алексей Горишный стал абсолютным чемпионом Европы в категории «фитнес мужчины».
Алексей Горишный занял еще и второе место в новой для себя категории «модели».
Команда Украины заняла второе командное место на этом Чемпионате.
Поздравляем!

Подробнее – на сайте fitneslife.ru

В Румынии, в г.Тимишоара, состоялся 3-ий Чемпионат Европы по бодибилдингу и фитнесу WBPF.

May 25—26, 2012 Timisoara ROMANIA — 3rd WBPF European Bodybuilding and Physique Sports Championships

Команда Украины заняла 2-е командное место.
Результаты:

Horishnyy Oleksiy кат фитнес 1й + модельный фитнес 2й
Кasandrovych laroslav кат до 80гк 1й
Pavlishyn Sereii кат до 90кг 2й
Babchuk Sersii кат до100кг 2й
Drahan Sergiy кат до 100кг 4й
Kuzmyn Mykhayil кат мастера +80кг 3й
Volosatov lgor кат мастера +80кг 2й
Hrechaniuk Anton кат классический бб —175см 2й
Semenchenko 0leksii кат классический бб +175см 2й
Vertegel Olga кат боди фитнес —165см 2я
Boiko luliia кат боди фитнес —165см 1я
Kononenko Valentyna кат боди фитнес +165см 2я
Krukovska Anna кат бикини —170см 1я
Lytvynenko Anastasiia кат бикини +170см 3я

Фото с Чемпионата Европы 2012 будут позже.

Украинский атлет Алексей Горишный взял золото в мужском фитнесе.

На фото – абсолютный чемпион Европы по фитнесу Алексей Горишный,
фото сделано 19 мая 2012, когда проходил II Кубок Украины 2012 по бодибилдингу UBPF,
где Алексей Горишный также стал абсолютным чемпионом Украины по фитнесу, WBPF.

Самые красивые люди Украины живут в Черкассах.
Это подтвердили соревнования – Кубок Украины по бодибилдингу и фитнесу (WBPF), которые состоялись в Киеве 19.05.2012.
Абсолютным чемпионом Украины/2012 в категории «мужской фитнес» стал черкащанин Алексей Горишный,
а в категории «фитнес-модели, бикини» чемпионкой стала Анна Круковская (она тренируется у Алексея Горишного).







Фото взяты с этого сайта: Наталія Горішна. Сайт поета.

В Черкаській Спілці письменників відбулася презентація книги пародій та автопародій Наталії Горішної «Поет у спідниці», організована студентами Черкаського Національного педагогічного університету.
На зустрічі був присутній також поет-гуморист В.Даник, який прочитав і свої пародії на вірші Н.Горішної та виконав пісню на її слова «Щедрий вечір».
Молодь намагалася збагнути, чи існують суттєві відмінності між чоловічим та жіночим гумором.
Наприкінці зустрічі Н.Горішна та В.Даник подарували студентам свої книги для «Фрібуку» - системи вільного обміну книг, яка успішно діє на філологічному факультеті уже два роки.

Першоджерело тут: Наталія Горішна. Сайт поета.

Леся Українка, поема «Королівна»,
читає Наталія Горішна

Федір Моргун (1910—1990), поезії,
читає Наталія Горішна

Слухати тут: Наталія Горішна. Сайт поета

Конкурс на кращого знавця творів письменників-краян проведений за участю членів літературно-творчого гуртка «Пегасик» в обласній дитячій бібліотеці. Він проходив у два тури. У першому гуртківці відповідали на запитання літературної вікторини за творчістю Майї Фролової. У другому – була представлена творчість М.Негоди, С.Носаня, В.Захарченка, В.Коваленко, Н.Горішної, К.Світличного, з творами яких діти знайомилися на заняттях гуртка та під час багатьох бібліотечних заходів. Конкурс засвідчив, що школярі читають і знають творчість черкаських письменників.

На фото: Керівник гуртка – письменниця Наталія Горішна з переможцями конкурсу.
Сайт поета: Наталія Горішна

25 лютого виповнюється 141 рік від дня народження Лесі Українки.
Учора в Черкасах в бібліотеці імені Лесі Українки відбулися художні читання з цієї нагоди.
Перед читачами бібліотеки виступила письменниця Наталія Горішна.
Вона поділилася з присутніми своїм баченням поетичного світу Лесі, розповіла історію трагічного кохання Лесі до Сергія Мержинського та прочитала поему «Королівна», де простежується чітка аналогія:
середньовічна королівна – сама Леся, вояк-лицар – Сергій Мержинський, грізний владар-король – мати письменниці.

Фотографія взята із фотогалереї сайту
Наталія Горішна. Сайт поета

Новий переклад з Марини Цвєтаєвої
«Неподражаемо лжет жизнь…»

Переклала Наталія Горішна
Наталія Горішна. Сайт поета

* * *

Життя обдурює усіх,
Все впереміш – і сміх, і гріх,
Тут правда й лжа – усе без меж,
Тремтить душа, отож – живеш!

Лежиш в житах: ув очі – синь…
Лежиш в брехні? – Підводься, скинь!
Крізь колючки – натуга жил,
Радій, що звуть, радій, що жив!

Не дорікай лише мені,
Не в чарах сплутані – в брехні.
Чолом проб’ю закляття снів,
Повірю в спів.

У тиші згод, в жару відмов,
Як в глині, загрузаю знов –
Беру з ковша твоїх долонь
Життя вогонь.

А.Пушкина чтят, читают и переводят на родной язык многие поэты.
Вот, пожалуй, самый новый перевод знаменитого стихотворения «Я Вас любил» (написанного Пушкиным в 1829 году) на украинский язык.
Интересно, что переводчица представила одновременно два варианта перевода: классический («Я Вас кохав»)
и слегка осовремененный («Тебе кохав»).
Я теряюсь, который лучше, поэтому цитирую оба варианта.

Взято с этого сайта: Наталія Горішна. Сайт поета
Два переклади одного вірша.

ОЛЕКСАНДР ПУШКІН
Переклала Наталія Горішна

*
Я Вас кохав! І почуття ті, може,
В душі моїй не згасли до кінця.
Але нехай вони Вас не тривожать
І не печалять Вашого лиця.

Я Вас кохав! У потаємній вірі
То з ревнощів, то з жалю умлівав.
Я Вас кохав – так ніжно і так щиро…
Що дай Вам Бог, щоб інший так кохав.

---------------
ОЛЕКСАНДР ПУШКІН
Переклала Наталія Горішна

*
Тебе кохав! І почуття, можливо,
В душі моїй не згасло до кінця.
Та то пусте. Живи собі щаслива,
Хай не торкне печаль твого лиця.

Тебе кохав! У потаємній вірі
То весь палав, то тихо умлівав.
Тебе кохав – так ніжно і так щиро…
Дай Бог тобі, щоб інший так кохав.

Наталія Горішна. Сайт поета

Із книги «Під сонцем серця», Вид.«Вертикаль», 2011


ОСВІДЧЕННЯ

Твоє “люблю” не вилетіло з рота –
Немов до піднебіння приросло;
Неначебто виснажлива робота
Примусила вологнути чоло.

Подумала (зацьковано й суворо):
Мене б так не сахався навіть ворог.


СТОГІН

З німого серця видобувся стогін,
Як світлий полиск із гнізда гадюк,
Немов мольба небесної підмоги,
Немов благання вивільнити з мук,

Як спраглий звук забутої сопілки,
Як стиглий плід з розгойданої гілки,
Зірвалося безпомічно слабе:
– Люблю… тебе…


* * *

Забула я, що я тебе люблю,
Не сум, а сміх вривається в оселю.
Дарую серце щире скрипалю
І вроду молоду свою веселу.

Співучу скрипку до грудей тулю,
Аж проступа дівчаче ластовиння…
Забула я, що я тебе люблю,
Бо не в біді, а вперше в щасті винна.


* * *

Як змія зі своєї плоті,
Я втікала з твого кохання.
Та воно наростало потім,
І не інше – а те, останнє.


* * *

Сповнилася болісним зізнанням:
Облітають вірші золоті,
Скільки в них красивого кохання –
Набагато більше, ніж в житті!

Н. В. Горішна
БІБЛІОГРАФІЯ

Наталія Горішна. Сайт поета

Книги Н. В. Горішної:

1. Н. Горішна. Бджола на асфальті: поезії, переклади. – Черкаси: Брама-Україна, 2006. – 220 с. 

2. Н. Горішна. Розп’яття осені: поезії, переклади, прозопоезія. – Черкаси: Брама-Україна, 2007. – 264 с. 

3. Н. Горішна. Совість: переклади з Володимира Нарбута. – Черкаси: Брама-Україна, 2008. – 108 с. 

4. Н. Горішна. Право на весну: поезії, переклади. – Черкаси: Брама-Україна, 2008. – 232 с. 

5. Н. Горішна. Сутність: поезії у стилі хоку. – Черкаси: Вертикаль, 2008. – 148 с. 

6. Н. Горішна. Гусінь янголів: переклади з поезії «срібного віку». – Черкаси: Вертикаль, 2009. – 112 с. 

7. Н. Горішна. Горішина: автопереклади. – Черкаси: Вертикаль, 2009. – 164 с. 

8. Н. Горішна. Різдвяне Немовля: переклади з російської поезії другої половини ХХ століття. – Черкаси: Вертикаль, 2010. – 224 с. 

9. Н. Горішна. Поет у спідниці: літературні пародії. – Черкаси: Вертикаль, 2010. – 64 с. 

10. Н. Горішна. Під сонцем серця: поезії. – Черкаси: Вертикаль, 2011. – 192 с. 

Докладніше тут: http://www.gorishna.narod.ru/about.html

Тим, хто хоче прочитати про VI з'їзд Національної спілки письменників України,
раджу це зробити на сайті делегата з'їзду — поетеси Наталії Горішної
Наталія Горішна. Сайт поета

Інформація з перших уст!

Там розміщений також фоторепортаж з цієї події, зроблений самою письменницею.

Процитовано із сайту письменниці
Наталія Горішна. Сайт поета

Наталія Горішна,
делегат VI з'їзду письменників України від Черкащини

З ПЕРШИХ ВУСТ
(про VI з'їзд Національної спілки письменників України, 17—18 жовтня 2011 р.)

Фоторепортаж розміщений на сторінці «ФОТОГАЛЕРЕЯ» = НАТИСНУТИ ТУТ =



Ну ось, минуло кілька днів після спроби проведення VI з'їзду Національної спілки письменників України. Справді, спроби, оскільки з'їзд не завершив свою роботу та не вибрав голову Спілки. Мої враження від цього заходу все ще свіжі, але вже не такі сумбурні, емоційні та суперечливі, як у перші дні по ньому.

Заходжу в Інтернет та цікавлюся, що з цього приводу пишуть (кому ж тоді писати як не письменникам?) очевидці-делегати з'їзду. Та ні, не поспішають. По гарячих слідах озвався лише Сергій Пантюк статтею «Початок кінця яворівщини», знаходжу також кілька сухих безіменних повідомлень про результати голосування. Що ж, Сергій послідовний. Його виступ запам’ятався, бо був коротким і без «води». Пантюку надали слово «від молодих», назвали навіть «юніором». Ще подумалося мені тоді, побійтеся, люди, Бога: юніорська категорія у спорті – це спортсмени віком до двадцяти одного року, а тут сорока п’ятирічний письменник із сивиною в бороді, автор сімох поетичних збірок і двох романів.

«Тут виходять і лижуть капці», – так почав С.Пантюк свій заклик не підтримувати чільне керівництво НСПУ. Хоча мушу зазначити, що говорив він не лише про це, а й про те, що Спілка не достатньо працює з молоддю, «боїться Інтернету та рубає кам’яними сокирами» там, де час застосовувати новітні технології. Запальний, треба відмітити, був виступ. «Ух, – вирвалося з полегшенням у когось з Президії по його закінченні, – нічого страшного не сказав!» А мені тепер хочеться якомога скоріше прочитати анонсований в кулуарах з'їзду роман С.Пантюка, виданий у видавництві «Ярославів вал», з досить претензійною назвою «Війна і ми». Добре було б не розчаруватися.

Перед початком з'їзд освятив патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, перше слово на з'їзді мав патріарх письменницького цеху Юрій Михайлович Мушкетик. Хвилиною мовчання присутні вшанували пам'ять тих письменників, чиї душі відлетіли до небесної України в період, що минув від попереднього з'їзду.

Порядок денний першого дня роботи з'їзду був звичайний: зі звітом про роботу НСПУ виступив голова Спілки В. О.Яворівський, був також огляд прози (Михайло Слабошпицький), огляд поезії (Євген Баран). Цілком очікуваним було представництво влади на найвищому письменницькому форумі. Які такі невідкладні справи були у міністра культури України пана Михайла Кулиняка – не відомо, та привітати письменників від його імені завітала вельми юна особа, радник міністра Вікторія Лисницька. Далі був огляд драматургії (Василь Фольварочний), огляд літератури для дітей та юнацтва (Анатолій Качан). Останній висловив стурбованість засиллям «розважально-догоджальної» друкованої продукції, що робить наших дітей схожими на бройлерних курчат, які не тільки не пристосовані до реального життя, але й через засилля фентезі мають про наш світ дуже викривлене уявлення.

Про проблеми української російськомовної літератури говорив Вадим Шкода, Віталій Карпенко проаналізував здобутки і недоліки в царині публіцистики. Темою доповіді Любові Голоти було: «Письменник у інформаційному просторі». Я дуже уважно слухала доповідь шановної Любові Василівни, однак, зміст її промови був далеким від заявленої теми.

Справді змістовним, мудрим і цікавим був виступ Романа Іваничука. Я заслухалася цією доповіддю. «Що чекає на нас у новітній епосі ІІІ тисячоліття, що варто було б назавжди залишити в минулому», – розмірковував письменник. Звісно, у Романа Івановича є відповідь на поставлене ним запитання: розпрощатися, насамперед, потрібно з рабством у всіх його проявах, ми мусимо зробити все можливе і неможливе, щоб не допустити «тоталітарної диявольщини» та антикультури. Антикультура за Іваничуком починається поза межами національних граней.

«Література – це гамівна сорочка для майбутніх цивілізацій, – сказав письменник, – та шити ту сорочку потрібно модерно, по-сучасному, але й обережно, бо для України постмодерн – це штучний, неприродний стиль: не з нашого насіння, не з наших матриць». Сюди ж письменник відніс і запозичену у північного сусіди матірну лайку.

Оглядаючи новітню літературу, її традиційність і модернізм, Р.Іваничук застеріг: «Лиш би не посередність». Українці з потугами витравлюють у собі вірус посередності. У нас майже зник жанр історичного роману, який зародився у неволі, звідси і патріотизм, і чесність цього жанру.

Сьогодні – національна проблематика не втратила своєї актуальності і ніколи не втратить. Треба оголосити війну нігілізму і занепадництву.

З трибуни з'їзду говорили також Юрій Буряк, директор видавництва «Український письменник», та Сергій Козак, головний редактор газети «Літературна Україна». Нічого втішного у цих виступах я не почула. Те, що Міністерство культури вже три роки не закуповує книги, для мене не було секретом, оскільки я регулярно відвідую черкаські міські та обласні бібліотеки і знаю від бібліотекарів, що фонди централізовано не поповнюються якраз стільки ж – три роки. Сергій Козак дорікав письменникам, що 49% від їх чисельності не передплачує друкований орган своєї організації, але навіть не спробував проаналізувати (принаймні на з'їзді) наскільки г.«Літературна Україна» є цікавою і необхідною письменнику у його роботі.

Порадував мене виступ голови кримськотатарського осередку НСПУ. Шановний Фазил Різа Ага говорив про проблеми тюркськомовних письменників – чистою, ба вишуканою, українською мовою!

Наелектризував атмосферу в залі злий, емоційний але чесний виступ голови Запорізької письменницької організації Григорія Лютого. Лідія Рибенко (Рівненщина) внесла несподівану, але, на мій погляд, доцільну пропозицію щодо організації «літературного туризму» з метою покращення фінансового стану обласних організацій, адже у нас є що показати туристам, добре, коли б – зарубіжним. Василь Копець (Вінниця) закликав «великомучеників слова» не плакатися, а боротися. Михайло Пасічник (Житомир) зазначив, що найбільший ворог Спілки – це той шашіль внутрішніх непорозумінь, що роз’їдає її зсередини.

Є таке твердження: «Письменник має бути чесним, а солдат – сміливим». Але що таке чесність без сміливості? На жаль, були на з’їзді «чесні промовці», які з високої трибуни розповідали усім про те, яке у нас життя тяжке, які ми злиденні і наскільки «кусаються» ціни у магазинах. Чесно? Авжеж, але – кожен з нас знає про це, а мовці, вочевидь, усього-то – намагалися «засвітитися» з трибуни з'їзду.

Живим, значимим, діловим був виступ голови Черкаської організації спілки письменників України Валентини Коваленко. Вона підняла чималий перелік проблем, яких не торкалися попередні промовці. Зокрема, такі: як потрапляють до шкільних підручників з літератури низькопробні художні твори? Чому б газеті «Літературна Україна» хоча б раз на рік не надавати свої сторінки (весь номер цілком) тій чи іншій обласній організації для представлення її творчого доробку? Чому б не влаштовувати виїзні презентації обласних Спілок у столиці? Стурбовано говорила В.Коваленко також про проблему книгарень. Неприпустимо віддавати справу книгорозповсюдження до рук приватних підприємців з вельми сумнівним освітнім і культурним рівнем. Вона розповіла випадок із життя, коли до черкаського книжкового магазину «Світоч» зайшов юнак з бажанням купити «Кобзар» Шевченка. А продавчиня йому на те: «Та що там нового можна прочитати? Ось краще візьміть цю книгу про Шевченка», – і подала йому екземпляр брудного пасквіля О.Бузини «Вурдалак Тарас Шевченко», ціла гірка яких красувалася біля каси.

Гостем з'їзду був Іван Яцканин – очільник Спілки українських письменників Словаччини. З болем і гіркотою він повідомив присутнім про жалюгідний, навіть критичний, стан їхньої організації. А вони ж бо не емігранти, вони живуть на своїй прабатьківській землі!

І в перший, і в другий день роботи з’їзду слушних пропозицій було багато. Хоча через нервове напруження, галас і суперечки у залі та за столом Президії, інші об’єктивні та суб’єктивні причини – не всі пропозиції були почуті і зауважені. Шкода. Ось деякі з них.

Заснувати при Спілці письменників Інтернет-магазин художньої літератури. (Як відомо, Інтернет-магазин не потребує затрат на утримання приміщення та значної кількості персоналу, що здешевлює ціну книг). Письменників, які на тривалий час виїхали за межі України, вважати не «почесними», а «асоційованими» членами Спілки (цей пункт був-таки проголосований і ухвалений).

Дуже цікавою мені уявляється пропозиція називати письменників не «членами» Спілки письменників, а, власне, письменниками. Отож, повна назва мала би звучати так: «письменник/письменниця Національної спілки письменників України». То того ж, це б позбавило письменниць час від часу чути на свою адресу цей словесний покруч – «членкиня».

(Далі буде).

Странно, этот парк все еще носит название «им. 50-летия Октября»…

Вот тут http://www.liveinternet.ru/users/p4ela50/post172915350/ букашка забавная.

У видавництві „Вертикаль” побачила світ
десята поетична книга поетеси Наталії Горішної „Під сонцем серця”.

Наталія Горішна. Сайт поета

АНОТАЦІЯ

“Під Сонцем Серця” – десята книга у творчому доробку письменниці Наталії Горішної.
І це – непересічна подія, яка дає привід задуматися над природою людського натхнення і патріотизму.
Бо коли поетеса описує рідний український пейзаж чи оспівує очі коханого, – то і це є проявом щирого, непідробного патріотизму.
Автор пише не про себе, а про своє – а то велика різниця.
Перед нами твір – густо населений людьми і почуттями.
У поезіях трепетно прослуховуються відгуки серця на стосунки, події, явища.
Вони хвилюють і спонукають до самооцінок та роздумів.



ПІД СОНЦЕМ СЕРЦЯ

Коли Харон візьме за віхті кіс
Й запхне в свій човен – за віки обдертий, –
Уперши погляд в безпросвітний Стікс,
Зависнувши поміж життям і смертю,

Скажу я: “Перевізнику, зажди,
Зійди на берег, розігнувши спину,
Чи бачив ти, які у нас сади,
Чи рвав штани у заростях малини?

Чи брався підспівати солов’ю,
Коли любов цвіла під сонцем серця?..
Такі принади не знайдеш в раю,
Земна душа безсмертям не спасеться.

Від долі жоден з нас іще не втік,
Але спочинь, Хароне-людолове…”
Життя людини називають “вік”,
А того віку – тільки мить любові.

Перевод с татарского С. Липкина

Муса Джалиль

ВАРВАРСТВО

(написано в 1943 г.)


Они с детьми погнали матерей
И яму рыть заставили, а сами
Они стояли, кучка дикарей,
И хриплыми смеялись голосами.

У края бездны выстроили в ряд
Бессильных женщин, худеньких ребят.
Пришел хмельной майор и медными глазами
Окинул обреченных… Мутный дождь

Гудел в листве соседних рощ
И на полях, одетых мглою,
И тучи опустились над землею,
Друг друга с бешенством гоня…

Нет, этого я не забуду дня,
Я не забуду никогда, вовеки!
Я видел: плакали, как дети, реки,
И в ярости рыдала мать-земля.

Своими видел я глазами,
Как солнце скорбное, омытое слезами,
Сквозь тучу вышло на поля,
В последний раз детей поцеловало,

В последний раз…
Шумел осенний лес. Казалось, что сейчас
Он обезумел. Гневно бушевала
Его листва. Сгущалась мгла вокруг.

Я слышал: мощный дуб свалился вдруг,
Он падал, издавая вздох тяжелый.
Детей внезапно охватил испуг,
Прижались к матерям, цепляясь за подолы.

И выстрела раздался резкий звук,
Прервав проклятье,
Что вырвалось у женщины одной.
Ребенок, мальчуган больной,

Головку спрятал в складках платья
Еще не старой женщины. Она
Смотрела, ужаса полна.
Как не лишиться ей рассудка!

Все понял, понял все малютка.
- Спрячь, мамочка, меня! Не надо умирать!
Он плачет и, как лист, сдержать не может дрожи.
Дитя, что ей всего дороже,

Нагнувшись, подняла двумя руками мать,
Прижала к сердцу, против дула прямо…
- Я, мама, жить хочу. Не надо, мама!
Пусти меня, пусти! Чего ты ждешь?

И хочет вырваться из рук ребенок,
И страшен плач, и голос тонок,
И в сердце он вонзается, как нож.
- Не бойся, мальчик мой. Сейчас вздохнешь ты вольно.

Закрой глаза, но голову не прячь,
Чтобы тебя живым не закопал палач.
Терпи, сынок, терпи. Сейчас не будет больно.

И он закрыл глаза. И заалела кровь,
По шее лентой красной извиваясь.
Две жизни наземь падают, сливаясь,
Две жизни и одна любовь!

Гром грянул. Ветер свистнул в тучах.
Заплакала земля в тоске глухой,
О, сколько слез, горячих и горючих!
Земля моя, скажи мне, что с тобой?

Ты часто горе видела людское,
Ты миллионы лет цвела для нас,
Но испытала ль ты хотя бы раз
Такой позор и варварство такое?

Страна моя, враги тебе грозят,
Но выше подними великой правды знамя,
Омой его земли кровавыми слезами,
И пусть его лучи пронзят,

Пусть уничтожат беспощадно
Тех варваров, тех дикарей,
Что кровь детей глотают жадно,
Кровь наших матерей…

Наталія Горішна. Сайт поета


РІЗДВЯНЕ НЕМОВЛЯ

Душе моя! Ти знаєш щось таке,
Чого мій розум осягнуть не може.
Ти шепчеш ствердно: “Буде все о’кей!”, –
Коли й під сумнів – існування Боже.

Коли зчорніє небо, як земля,
Із тебе світло виллється, спасенне…
Душа моя – Різдвяне Немовля,
Заховане від Ірода –
У мене!

Платина известна человеку более 4 000 лет, но из-за своей тугоплавкости этот металл долго не находил применения. По-испански «platina» - это серебро, и в Европу она попала только в XVIII – из испанских рудников, находящихся в Южной Америке. Как-то использовать это «серебро» люди не могли, поскольку не умели его ни расплавить, ни растворить. Отделяли платину от золота и серебра вручную, а добыв ее, высыпали в море – по приказу испанского короля. Этот металл долго считался «сатанинским», ибо не должно быть в мире металла тяжелее золота. И вот на Урале в начале XIX века обнаружили платиновые россыпи. Русские ученые Любарский и Соболевский открывают порошковую металлургию. И тогда в первой половине 19 века монетный двор стал выпускать ограниченным тиражом платиновые монеты достоинством в 3, 6 и 12 рублей, которые представляли собой большую нумизматическую редкость. Сейчас платина так дорога именно в силу тех качеств, что ранее считались недостатками: химическая стойкость и тугоплавкость.

Орнітологія (від грецьких слів «орніс» - птах та «логос» - вчення) - відгалуження зоології, яке вивчає птахів. Першим, хто виділив птахів у окрему групу тварин, був Аристотель. У своєму трактаті «Про птахів» він започаткував їхню класифікацію.
Як визнають вік диких птахів, наприклад, степових орлів? Адже живими відловити цих могутніх птахів із розмахом крил більше двох метрів, як правило, не вдається. Виявляється, що робити цього і не потрібно. Вік птахів визначають за оперенням, його кольором та довжиною. Протягом життя, в залежності від віку, візерунок оперення — різний. Під час линьки основна маса пір’я залишається під гніздом. А для спеціаліста — це справжній масив інформації.
До речі, діаметр гнізд степових орлів 3—4 метра, а вага гнізда, яке роками добудовується, - кілька центнерів. Линяють птахи щороку. У степових орлів забарвлення змінюється до восьмирічного віку, після чого у дорослого птаха воно більше не міняється.